|
|
|
Русский
English |
Не буде декларацiї: "для чого пишу?" - пишу, для самовираження, пишу тому, що менi 87 рокiв i боюся вiдiрватися вiд пам'ятi, щоб не загубити себе перед кiнцем.
Поскаржуся - погано залишитися без справи, навiть у старостi. Начебто є ще сила, але вже знаєш: кiнець близький, майбутнього немає. Значної справи не зробиш. Залишаються роздуми i минуле.
Батько нас залишив, тому вся сiм'я для мене була в мамi. Сама iдеальна людина: на все життя.
Батькiвщина мами - пiвнiч Вологодської областi, село Суворово, 20 будинкiв, "Ведмежий кут" - буквально! Полювання на бiлку, на лис, на ведмедiв.
Дiд мав мiцне господарство. У сiм'ї було п'ять синiв i двi доньки. Дядько Павло: чекiст iз 1918 року, дослужився до генерала, заарештований, розстрiляний у 1937. Тiтка Євгенiя - колгоспниця, посадили "за колоски", померла в тюремнiй лiкарнi. Чув, що ще двох дядькiм убили пiд Сталiнградом.
Мама була старшою - про неї головна розповiдь.
Мама народилася в 1884 роцi. Розумна дiвчинка, читала книжки. Але...согрiшила. Народила дiвчинку, назвали Марiєю. В той час - ганьба. Замiж не вiзьмуть.
Дiд вирiшив учити дочку. Вiдвiз у Кирилов, знайшли вчителя: здала екстерном за чотири класи гiмназiї.
Школа сповитух у Петербурзi - акушерка. Життя в столицi: дуже бiдно, але цiкаво. У Пiтерi мама стала, скажемо так, "середньо iнтелiгентною" людиною. I навiть - атеїсткою.
У 1909 роцi земство дало їй мiсце акушерки на фельдшерському пунктi в селi Ольхово, 25 км вiд Череповця. Отут вона i закiнчила своє життя - професiйне i фiзичне. "Кирилiвною" її звали у всiй окрузi.
Через три роки вийшла замiж за Михайла Амосова: у велику родину, проти волi свекрухи. Про це я розповiм пiзнiше.
У раннiх двадцятих роках "аптека", як звали селяни медпункт, iз слiв мами - залишалася такою же, як i при земствi.
Завжди було три кiмнати: чекальня, приймальня, де фельдшер або акушерка вели прийом хворих i сама аптека: шафи з лiками, стiл з аптечною кухнею для готування лiкiв. Аптекою вiдала мама.
Медпункт обслуговував десять - дванадцять сiл i сiл у радiусi десяти кiлометрiв - шiсть-сiм тисяч жителiв. Найближчий лiкар у Череповцi.
Спогади раннього дитинства: Перед медпунктом десяток саней i рiзномастних коней, що жують сiно з передка. Повна чекальня мужикiв, бабiв, дiтей - у сiряках, кожушках, хустках, кожухах, у постолах, у валянках.
Головна робота акушерки - приймати пологи вдома, вiд 100 до 150 пологiв у рiк. Двi третини з них - в iнших селах, iнодi за 8-10 кiлометрiв.
Пам'ятаю такi сцени. Вночi стукiт у дверi. Мама встає, запалює лампу, накидає сукню, вiдчиняє дверi в сiни. Чую розмови приблизно такi:
- Кирилiвна! Мар'я родить. Поїдемо, бога заради...
Мужика впускають у хату, вiн приносить запах морозу i сiна. Саджають на кухнi. Подальша розмова: яка Мар'я, чи давно "схопило", котрi пологи, чи приходила на огляд.
Мама вже одяглася, бабуся теж пiдвелася, хреститься на iкону. Я лежу, вигляду не подаю, що не сплю. Прощальнi поцiлунки в нас не прийнятi.
- На, неси ящик...
Був такий особливий ящик для акушерського знаряддя. Досить важкий - багато усього iз собою брала: у деяких хатах було брудно.
Мужик забирає ящик, мама надiває кожух, i вони вiдправляються в нiч. От скрипнула хвiртка, у неї був особливий скрип, дотепер не забув.
Бабуся гасить лампу, забирається на грубку, позiхає, шепоче молитву.
Усе замовкає, i я засипаю.
Ранком моє перше питання:
- Мами немає?
- Надто швидко хочеш. Туди шiсть верст, мабуть снiгу намело. Слухай, виє в трубi.
Я слухаю, i менi бачиться заметiль. Дороги немає, i коня, i мужика, i маму занесло снiгом...
Поки маму не привезуть iз пологiв - у будинку тривога. Як там? Що?
Звичайно баби народжували швидко i завчасно акушерку не тривожили. Мама поверталася через вiсiм-дванадцять годин. Але iнодi затримувалася на добу, i на двоє - у "першородящих". Я це слово знав iз раннього дитинства.
Але от наступив вечiр, а мами немає... Я вже не вiдходжу вiд вiкна. Пiзно вночi чую, як бабуся стає на колiна перед iконою i гучно пошепки творить молитву:
- Господи, розв'яжи вiд тягаря рабу твою Марiю... Господи, яви божеську милiсть до раби божої Єлизавети, допоможи їй. Пiд молитву я засипаю: бабуся водить мене в церкву я знаю про Всемогутнього.
Над ранок чую скрип хвiртки.
Радiсть: мама приїхала.
Ми постiйно жили при пологах. Кожний третiй-четвертий день мама їхала або iшла зi своїми речами. Iнодi з одних пологiв прямо на iншi, потiм - на третi. По тижнях удома не бувала. А ми з бабусею жили в постiйнiй тривозi. (Вона не тiльки молилася, але i лаялася: "Дивись, прорвало їх, б.. й!".. Груба була стара.)
У мами за двадцять чотири роки роботи, на три з лишком тисячi пологiв, померла одна породiлля. Приблизно п'ять вона возила в Череповець, там їм робили операцiї, i здається, теж усi залишилися живi. Певне, сiльськi жiнки були мiцнi, тренованi.
Було в iнтелiгентському середовищi слово "безсеребреник", той, хто "не бере". Акушерки усюди приймали (i тепер грiшать!) пiдношення - "на щастя дитятi". Отож, моя мама - не брала. При крайнiй бiдностi, за всiх часiв. Взагалi нiколи не бачив брехнi, хитростi, завжди доброзичливiсть i довiра до людей. Усi про неї так говорили.
Дуже запальна була. Те ж i на мене: за дрiбницю, не розбираючись, схопить - i надає стусанiв. Потiм шкодує, я бачив. Не ображався.
I - весела. Голос був такий дзвiнкий, що розмови чутно було з iншого провулка. Говорили: "Он Кирилiвна йде". Не пам'ятаю сильно плачучої. Коли вже зовсiм допече - змахне сльозу, i все.
Не хочеться говорити банальностi, але робота була головним сенсом у життi. Вона жила життям села i нiзащо не хотiла його змiнювати.
Ольхово - велике село, будинкiв двiстi, центр волостi. Головна вулиця тяглася кiлометра на три. Мостових не було, i грязюка по осенi i веснi була жахлива. А влiтку - пилюка. Двоповерхова школа стояла на самому дальньому кiнцi села, над рiкою, а наш будинок - на протилежному, кiлометри за два.
Старий будинок Амосових теж пам'ятаю: гарний, пiд залiзним дахом. "Зимiвля" - велика кухня з двома маленькими свiтлицями, i "лiтнiй будинок" - по мiському типу: кухня i три кiмнати.
До будинку - через сiни - примикала скотарня, iз великим сiнником.
На подвiр'ї височiв журавель над криницею. На дiлянцi був город i сад iз яблунями, малиною i смородиною.
Загалом, було нормальне господарство, називалося - "середняцьке".
Село Ольхово при НЕП-i пам'ятаю вiдмiнно. Бабуся говорила, що так само було i при царi.
Жили бiдно. Корова, кiнь, пару овець, курки. Посiви - 3-4 гектара. Багатодiтнi - бiдували: Хлiба - не досита, iз добавками картоплi. М'ясо - тiльки у свята й у жнива. Молоко - в обрiз. Найбiднiшi вдягалися в домоткане. Але постоли носили тiльки на покiс i в лiс - уже була культура.
Сiльський кооператив iз маслоробкою i "лавкою" був центром спiлкування. Правда, була хата читальня, вона ж - клуб. Кiно стали привозити в 1924 р.
Розмаїтiсть у життi створювали престольнi свята.
Полiтичних пристрастей не пам'ятаю. При НЕП-i селяни були лояльнi до влади.
Розповiм про Амосових. Мене виховала мама, але вийшов я - Амосовим, а не Никаноровим. Виходить: гени.
Мало було iнтересу до минулого. Але знав: принаймнi, два поколiння Амосових були напiвселяни-напiвробiтники. Влiтку - господарство, взимку - завод. Батько - майстром, сини - робiтниками.
Жили Амосови добре, але небагато. Напевно, могли б краще, але були двi пристрастi в дiда: - до коней i до горiлки. Сини теж усi стали п'яницями. Мама вважала, що це спадкоємне, i боялася за мене.
Про дiдуся, мама: "найдобрiша душа". Бабуся: "Дурний. Бувало, у свято усiх зазивав випити. Конями мiнявся". Зато сама бабуся, Марiя Сергiївна, була владна жiнка, усе господарство трималося на нiй. Грамоти не знала. Народилася ще крiпачкою. У них було три сини i три дочки.
Я пам'ятаю дядька Сашка. По розповiдях мами: У Пiтерi працював на заводi i вийшов у першокласнi майстри. Талант, винахiдник, патенти мав. Добре заробляв, але пив. У 1918 роцi, приїхали в Ольхово. Працював механiком на млинi, тому жили безбiдно. Але не жилося. Помер вiд пияцтва, залишивши без коштiв чотирьох дiтей. Вони жили поруч i я з ними дружив.
Молодший дядько Iван закiнчив Технiчне училище в Череповцi, те ж що i я. Був есером. Загинув у 1918 роцi, у сутичцi з бiльшовиками.
Тiтка Катя вивчилася на акушерку. Пам'ятаю її вiдмiнно.
Тепер про батька можна усе говорити: нiхто не образиться, усi померли. Мама його завжди хвалила: "був прекрасна людина". Не знаю. (Менi навiть батьком його називати не хочеться). Закiнчив двокласне училище. Був цiлком грамотним. Безсумнiвно, багато читав. Зiбрав гарну бiблiотеку: класика, полiтика, фiлософiя, iсторiя. Вона i менi стала у пригодi.
Вiдслужив в армiї. Органiзував у селi споживчий кооператив i маслоробню: iснували до кiнця Ольхова до 1936-року. Iдейний був.
Далi бiографiя замикалася на маму i на мене.
Мама приїхала в Ольхово в 1909 роцi й оселилася з молоденькою вчителькою, Шурою Доброхотовою. Тодi ж вiдбулося знайомство: Михайла Амосова, iз претензiями на iнтелiгентнiсть. Бабуся шлюбу пручалася.
Тяжко було мамi з такою свекрухою. Життя скрашувалося тiльки любов'ю чоловiка. Говорила завжди: дуже любив i були щасливi.
У призначений час народився я. Тодi не було вiдпусток по вагiтностi. У зв'язку з виїздами на пологи, молоко у мами "пересихало" i довелося годувати штучно. Тому я був кволим, хворiв. Проте коли дорiс до школи - хворiти перестав.
1914 рiк - почалася вiйна. Фронт. Менi було вiсiм мiсяцiв. I вiдразу скiнчилося мамине щастя. Через пiвроку перестали приходити листи: "Пропав без вiстки". Але вiйна була гуманнiшою, i пiсля восьми мiсяцiв мовчання прийшов лист - уже з Нiмеччини, iз полону. Полон був не той, що тепер, легше. Працював на рiзних роботах, бiльше - у сiльському господарствi. Двiчi намагався бiгти, невдало. З Нiмеччини повернувся тiльки на початку 1919.
Погано пам'ятаю: кiмната, яскраве свiтло, бiля мене стоїть чоловiк: вiн здається величезним. I чужим. Таким i залишився для мене на все життя.
Батько навчився в нiмцiв i хотiв зайнятися господарством, але незабаром поїхав: запросили в Череповець, на велику посаду, по кооперацiї. Спокусився роботою i хотiв обновити своє господарство. Воно було в повному занепадi: залишилася одна корова i курки. Працювати було нiкому: бабуся постарiла, мама - уривками, наймати нi за що.
Але нiчого з цих планiв не вийшло. Будинок i майно роздiлили з дядьком Сашком. Той пересунув свою "лiтню" половину на сусiдню дiлянку. Батько знiс стару "зимiвлю", i почав будувати гарний будинок, але не добудував.
Став сильно пити. Завiв коханку. Зiйшлися.
Сiм'я розвалилася.
Доля в батька була смутна.
У новiй сiм'ї народилося два сини.
Не знаю, чому не було оформлено розлучення батькiв, але нiби - то мама зажадала, щоб батько забрав будинок iз дiлянки. I вiн це зробив: новий будинок розiбрали i вiдвезли. Через рiк ольховськi мужики допомогли мамi побудувати "особняк" у два вiконця. У ньому вона i дожила вiк.
Коли в 1926 р. я приїхав у Череповець навчатися, батько давав менi на утримання 15 рублiв на мiсяць. У 1929 р. Маруся закiнчила iнститут i мама вiдмовилася вiд його допомоги.
У 1930 батько занедужав - ослiп. Вiд мами чув дiагноз "атрофiя зорового нерва на грунтi алкоголiзму". Лiкувався в Ленiнградi, наступило деяке просвiтлiння i вiн знову став працювати. У 1931 роцi раптово помер, певне вiд хвороби серця.
Мама його дуже жалiла.
Так менi не повезло з батьком. Простити йому нiколи не мiг, хоча менi вiн був не потрiбний: пiшов, ну i ладно. Мама ж залишилася!
 |
