English      Русский

Обкладинка книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..."

"Нет ничего дороже..."
Борис Малиновський

К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1. © Малиновський Б.М., 2005
Видано росiйською мовою


"Хто має право писати свої спогади?
Кожен... Для того, щоб писати свої спогади, зовсім не потрібно бути ні великим мужем, ні знаменитим лиходієм, ні державною людиною, - для цього досить бути просто людиною..."
Олександр Герцен

Дорога в пiвстолiття

Віхи моєї біографії

Перший розділ "Дорога в півстоліття" із книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)

Доповнення до "Щоденника". Як письменник Юрій Мушкетик "перевіз" розроблювачів "МЭСМ" до Москви, а вони чомусь продовжували працювати в Києві

Перш ніж розпочати розмову про "перевезення" розроблювачів "МЭСМ" до Москви, нагадаємо, чим вони займалися в Києві. Спочатку декілька співробітників лабораторії (к.т.н. К.О.Шкабара, С.Б.Погребинський, З.С.Рапота) дійсно, поїхали до Москви. На прохання С.О.Лебедєва вони близько двох місяців допомагали москвичам налагоджувати "БЭСМ", використовуючи свій безцінний досвід, отриманий під час запуску "МЭСМ". Після повернення з Москви к.т.н. К.О.Шкабарою і мною було виконано доручення С.О.Лебедєва дослідити можливість переведення "МЭСМ" на безлампові елементи. По його ж рекомендації А.І.Кондалєв і я почали дослідження кристалічних тріодів з метою побудови на них елементів ЕОМ.

Під керівництвом к.т.н. З.Л.Рабіновича в 1954-1956 р. у лабораторії була спроектована і налагоджена Спеціалізована електронна лічильна машина "СЭСМ" - перший у Європі матрично-векторний процесор. У ті ж роки під керівництвом академіка Б.В.Гнєденко і к.т.н. Л.Н.Дашевського, а також активній участі С.Б.Погребинського, К.О.Шкабари, А.І.Кондалєва була спроектована універсальна ЕОМ "Киев", близька за характеристиками до ЕОМ "М-20", і змакетовані основні вузли машини. Розпочато проекти двох спеціалізованих ЕОМ для першої в СРСР цифрової системи ППО (керівники к.т.н. Б.М.Малиновський і З.Л.Рабінович). Було спроектовано й змакетовано арифметичний пристрій на пальчикових лампах для бортової ЕОМ, створюваної в одному з НДІ м.Ногинська, - прототипу першої в СРСР бортової літакової ЕОМ "Пламя" (к.т.н. Л.Н.Дашевський). З 1952 по 1956 р. велася цілодобова експлуатація "МЭСМ" (Л.Н.Дашевський, С.Б.Погребинський, А.Л.Гладиш, З.С.Рапота, Т.Н.Пецух). Усі ці роки на "МЭСМ" розв'язувалися задачі за заявками інститутів АН УРСР (к.ф.-м.н. Ющенко К.Л. і Королюк B.C.). Продовжувалося дослідження надійності "МЭСМ" (Л.Н.Дашевський, Л.М.Абалишнікова).

У 1956 р. перед появою В.М.Глушкова для інженерної громадськості Києва провідні наукові співробітники лабораторії (к.т.н. Л.Н.Дашевський, к.т.н. К.О.Шкабара, к.ф.м.н. Ю.В.Благовіщенський, к.т.н. Б.М.Малиновський, к.т.н. З.Л.Рабінович, к.т.н. А.І.Кондалєв, інж. С.Б.Погребинський) прочитали великий курс з обчислювальної техніки.

Інакше кажучи, це був досить важливий період у роботі лабораторії обчислювальної техніки, що закріпив "уроки" С.О.Лебедєва. Співробітники лабораторії багато чого сприйняли від свого керівника, зуміли виявити свої знання і свою самостійність і в ці роки зуміли просуватися вперед майже в темпі досліджень, що велися в Інституті точної механіки й обчислювальної техніки АН СРСР, керованому С.О.Лебедєвим.

У книзі письменника Ю.Мушкетика "На круті гори", виданої в 1976 р. і присвяченій життю і творчості В.М.Глушкова1, діяльність лабораторії змальована зовсім в іншому ключі. Письменник побачив "вмираючу" і "запущену" до межі лабораторію, у якій працювали "два чи три" кандидати наук, "мало що розуміли в тому, що вони робили". Приведемо кілька цитат із книги і коментарі до них.

"...Борис Володимирович2 почав спокійно й розважливо розпитувати Глушкова, що той знає про кібернетику, як уявляє свою майбутню роботу, з якими науковими проблемами зустрічався раніше. Ця розмова продовжувалась і в машині по дорозі до Феофанії, де розміщувалась лабораторія обчислювальної техніки і математики." (стор.71-72).

Віктор Михайлович "...уже був певний, що їде на місце своєї майбутньої роботи і що то буде не просто робота, не просто служба, а щось значно більше, чому він присвятить своє життя. І ще його хвилювала думка: який вигляд має оця нова лабораторія найновішої в світі науки, що почала так бурхливо розвиватися. Борис Володимирович каже, що зараз у лабораторії особливо втішитись нічим. Академік Сергій Олексійович Лебедєв, зусиллями якого була створена лабораторія і під чиїм керівництвом була змонтована перша в СРСР і перша на континентальній частині Європи МЕОМ, виїхав до Москви, де очолив Інститут точної механіки і обчислювальної техніки. З ним поїхала значна частина вчених та інженерів, туди перевезено й обладнання" (стор.72).

Коментар. С.О.Лебедєв перевіз до Москви тільки свою родину. Весь колектив лабораторії залишився в Києві. Співробітник лабораторії A.M.Лисовський виїхав до Москви, за власним бажанням. Все устаткування лабораторії залишилося в Києві.

"... Віктор Михайлович вийшов з машини. Довго в подиві розглядав поруйновану часом, але ще й досі красиву будівлю, над якою галасувало гайвороння.

- Монастирський собор, - пояснив Гнєденко. - А це - монастирський готель, - вказав рукою ліворуч на невеликий двоповерховий будинок. - Колишні володіння господа бога, а нині - кібербога. Щоправда, зараз цей кібербог... Трохи підупав на силі, захирів... А він ще ж малий. Йому - рости й рости.

В будинку, куди Гнєденко привів Глушкова, панувало запустіння. Тут, справді, залишилося три десятки людей, серед них лише двоє чи троє кандидатів наук, декому взагалі здавалося, що лабораторія доживає останні місяці. В залі, де стояла МЕОМ, теж не було нікого, з-за лаштунків, чимось схожих на театральні, виліз з паяльною лампою в руках замурзюканий у сажу парубійко, якусь мить дивився на них, для чогось подмухав на лампу й поліз назад.

Віктор Михайлович теж ступив за ним. Тут було царство дротів, - плетиво дротів, павутина дротів, - ламп. Плетиво дротів не злякало Віктора Михайловича. Він знав, що розбереться в ньому, що й схему машини збагне без великих зусиль - адже загальні принципи її роботи знав, а от все інше засмутило його. І постала в голові повна невідповідність найновішої науки і монастирської руїни, - він уже тоді подумав, що доведеться починати з будівництва приміщення під лабораторію, - і невідповідність забезпечення лабораторії кваліфікованими кадрами та обладнанням. Якщо він погодиться прийняти оцю будівлю з її залізяччям, йому доведеться бути тут і завгоспом, і прорабом, а можливо, навіть слюсарем та монтажником." (стор.72-73).

"...- Я розумію, - мовив директор Інституту математики, - надихнутися тут поки що нічим. Скажу по правді, мені самому якось... непривітно" (стор.74).

Коментар. Важко сказати, чого тут більше - невгамовної фантазії письменника чи його прагнення перетворити дітище С.О.Лебедєва в зниділу і запущену лабораторію, заставлену залізяччям. "МЭСМ" експлуатувалася до 1957 р. Коли з'явився В.М.Глушков, він, ні з ким не порадившись в тому числі із С.О.Лебедєвим, вирішив передати "МЭСМ" у КПІ для навчальних цілей, що і було зроблено. Машину розрізали на шматки, організували ряд стендів, а потім... викинули. Провина є, вважаю, і на колишньому співробітнику лабораторії С.О.Лебедєва М.М.Пиневичу, що у той час уже був у КПІ і міг би перешкодити варварському ставленню до першої вітчизняний ЕОМ. Але такі уже видно в нашій батьківщині традиції - усе розуміти заднім розумом і відновлювати вже загибле чи те що гине, замість того, щоб дбайливо зберігати перші паростки великих винаходів і відкриттів3.

Далі письменник словами В.М. Глушкова дає, м'яко говорячи, неправдоподібну оцінку робіт, виконаних за рубежем:

"...Особливо його зацікавили праці американських учених з теорії логічних схем. Читаючи ці статті, Глушков, собі на подив, усе більше впевнювався, що американці дуже довго не могли втямити, що вони зробили, що довгий час теоретичні розробки Тьюрінга були їм майже не відомі і не дістали практичного застосування" (стор.78).

Коментар. Бідні американці і бідний Тьюрінг! За участю геніального англійця в роки Другої світової війни була створена спеціалізована ЕОМ "Колосс" (дві тисячі електронних ламп!), завдяки якій союзникам удалося зрозуміти зміст більшості зашифрованих радіограм німецького вермахту. У цій роботі брали участь і американських фахівців. Кимсь з колег Тьюрінга з цього приводу було сказано: "Звичайно, не Тьюрінг виграв війну, але без нього ми могли б її програти!" Це чи не практичне значення робіт Тьюрінга!

"... А вже десь попереду манячила ідея створення математичної" теорії, яка була 6 практичним інструментом в руках інженерів для проектування машин. І проступали неясні контури власної машини. Поки що ж вони монтували машину "Київ" за проектом Лебедєва. Коли Віктор Михайлович практично зіткнувся з монтажем машини "Київ", він побачив, що рівень знань інженерів і електриків з теорії кібернетики неймовірно низький. Вони ледве знали, що роблять. Розглядаючи разом з ними схеми, працюючи в залізі паяльником, Глушков усе дужче й дужче впевнявся: починати треба з іншого - з підготовки кадрів" (стор.78).

Коментар. Час від часу не легше! ЕОМ "Киев" проектували кияни (а не С.О.Лебедєв) і створили відмінну машину. Її другий екземпляр закупили для Об'єднаного центру ядерних досліджень у м.Дубно. С.О.Лебедєв, який знаходився в Москві, у цей час був дуже зайнятий розробкою ЕОМ "М-20". Його учні в Києві самі справилися з дуже складною задачею, хоча, як стверджує письменник, вони ...ледь розуміли, що діяли.

"... Забігаючи наперед, відзначимо, що перша обчислювальна машина на напівпровідниках і була створена Глушковим та його помічниками. Окрім того, він бачив, що обчислювальна техніка може бути з успіхом впроваджена в народне господарство країни. І не тільки в господарство. Виникала зваблива ідея, а може, на той час лише мрія зв'язати обчислювальну техніку з штучним інтелектом. Принаймні він розумів, що на терені математичному машина небавом "випередить" людину. З чого все те виходило? Насамперед з того, що Глушков мовби поєднав у собі двох учених - алгебраїста і електронщика - математика і техніка. Він сам практично усвідомлював цю свою перевагу, скажімо, над багатьма американськими вченими, котрі працювали в кібернетиці, і серед яких на той час стався значний розподіл на вчених теоретиків і практиків" (стор. 86-87).

Уточнимо. Згадана письменником машина - це перша в СРСР напівпровідникова управляюча машина широкого призначення УМШП "Дніпро" (а не просто обчислювальна). Ідея створення універсальної управляючої машини була висловлена В.М.Глушков у 1958 р. Науковими керівниками роботи були В.М.Глушков і Б.М.Малиновський. Останній був і головним конструктором машини. Що стосується критики американських учених-кібернетиків, те нехай це буде на совісті письменника.

"...Машини - то те життя Віктора Михайловича. Під його безпосереднім керівництвом, його працею, його думкою і клопотом розвивалася вітчизняна обчислювальна техніка, зокрема, було розроблено нові принципи побудови ЕОМ і створено такі машини, як "Промінь", "Мир" -1, ІІ, ІІІ, "Дніпро-1" і "Дніпро-2", "Київ-67", "Искра", "Альфа", "Оптимум", "АСОР", "Ритм", "Київ-70". Це ніби сходинки, кожна наступна відмінна від попередньої і не схожа на неї" (стор.99).

Коментар. Основоположником вітчизняного комп'ютеробудування в Радянському Союзі є С.О.Лебедєв. В.М.Глушков став основоположником інформаційних технологій у СРСР, у тому числі в Україні. Письменник правий, що В.М.Глушков дуже багато зробив в області обчислювальної техніки. Але згадані аналогові машини "Альфа", "Оптимум", "АСОР", "Ритм" були розроблені під керівництвом Г.Є.Пухова.

Наведені вище цитати з книги Ю.Мушкетика нагадали мені дуже близькі до змісту цитат висловлення вдови Віктора Михайловича Глушкова Валентини Михайлівни. Дуже ревно відносячись до оцінки діяльності чоловіка, вона іноді втрачала почуття міри. Зустрічі з нею, коли мною готувалася книга про життя і творчість В.М.Глушкова, проходили в дуже гострій і жорсткій полеміці. Вона, наприклад, завзято не визнавала роль С.О.Лебедєва в розвитку обчислювальної техніки в Україні, вважаючи, що усе почалося з робіт В.М.Глушкова. Я на собі випробував її упередженість при підготовці матеріалу про Віктора Михайловича. Пам'ятаю, після чергової гарячої розмови (а я вважав за необхідне ознайомити її з повним текстом рукопису), вона роздратовано пригрозила:

- Поставлю Вашому рукопису червоне світло!

На щастя, цього не трапилося. Більш того, вважаю, що книга в результаті наших зустрічей багато в чому виграла, хоча все-таки в ній немає того, що з'явилося в моїх книгах, у тому числі цій, тільки зараз.

Про все сказане можна було б замовчати, якби приведені вище цитати не були надруковані в 30 тисячах екземплярах книги "На круті гори" Ю.Мушкетика.

Докторська дисертація

Наприкінці 1962 року Віктор Михайлович запропонував мені підготувати дисертацію на здобуття ученого ступеня доктора технічних наук по сукупності виконаних і опублікованих робіт, зв'язаних зі створенням і застосуванням УМШП "Дніпро". Я вирішив доповнити розміщені в різних журналах мої статті книгою. Вона вийшла через рік за назвою "Цифрові управляючі машини й автоматизація виробництва". Рецензія на книгу була написана В.М. Глушковим.

Два фрагменти з неї (перші й останні абзаци рецензії) я вирішив помістити, оскільки в них він відзначає мою роль у створенні УМШП "Дніпро" і дає оцінку книги.

"...Монографія являє собою першу у вітчизняній літературі спробу систематизувати матеріал в області універсальних управляючих електронних цифрових машин і їх застосування для автоматизації виробничих процесів.

У монографії узагальнюється великий досвід, отриманий колективом Інституту кібернетики АН УРСР у процесі створення управляючої машини широкого призначення УМШП "ДнІпро" і автоматизації на її основі ряду процесів у металургії, хімії та машинобудуванні.

В усіх цих роботах автор монографії брав діяльну участь, будучи керівником самих відповідальних ділянок роботи.

...Актуальність і наукова значимість матеріалу, що міститься в книзі, настільки велика, що її, безумовно, варто опублікувати і якомога швидше, оскільки це може надати велику допомогу в справі автоматизації нашого народного господарства і впровадження управляючих машин.

Тому мені здається, варто піти на негайну публікацію книги, не вимагаючи від автора переробок для усунення зазначених недоліків, тому що подібні переробки сильно затягли б видання, що при нинішніх темпах розвитку технічної кібернетики було б украй небажано.

Окремі дрібні недоліки типу описок і недомовленостей, що є в книзі, повинні бути усунуті в процесі її редагування."

Інша частина рецензії присвячена короткому викладу змісту книги - загальним принципам побудови управляючих машин, характеристиці закордонної техніки, опису УМШП "Дніпро", особливостям алгоритмізації виробничих процесів, трьом прикладам застосування машини в системах керування промислового призначення.

Кілька фрагментів з реферату моєї докторської дисертації "Розробка, дослідження і впровадження в промисловість цифрової управляючої машини широкого призначення УМШП "Дніпро" наводяться в Додатку 1.

Захист дисертації відбувся в січні 1964  року.

Зі стенограми засідання ради:

"Голова: Слово надається академіку Глушкову Віктору Михайловичу,

Академік Глушков: Тут у відклику професора Темникова підкреслювалася моя заслуга в розробці машини. Тому я хочу насамперед сказати, що, хоча формально ми вдвох з Борисом Миколайовичем керували цією темою, але фактично дев'ять десятих (якщо не більше) роботи, особливо на заключному етапі, виконане Борисом Миколайовичем. Тому все те гарне, що тут говориться на адресу машини УМШП, можна з повним правом приписати насамперед йому.

...Кібернетика починається там, де закінчуються розмови і починається справа.

...У цьому змісті робота Б.М.Малиновського в дуже великому ступені сприяє тому, щоб кібернетика, дійсно, стала на службу нашому народному господарству, на службу нашому народу.

Недарма ми тут заслухали 43 відгуки організацій. Люди в самих різних кінцях країни цікавляться цією роботою, використовують так чи інакше ці ідеї, саму машину. Робота ця має ще те значення, що вона викликала до життя дуже велику кількість нових розробок. У 1957 році, коли розробка починалася, було дуже багато скепсису з цього приводу. Завжди навіть дуже гарну ідею спочатку легко погубити, - а скептиків було хоч відбавляй.

...Те, що довели все-таки справу до кінця і впровадили машину у виробництво, - це дуже велика заслуга.

...На самому початку, коли така розробка була розпочата, говорили, що тут порівняно невеликий колектив, що не має - за невеликим винятком - досвіду в проектуванні електронних обчислювальних машин, і він просто не здатний справитися з такою задачею. Указували на приклади різних організацій, де створенням машин займалися колективи в півтори-дві тисячі чоловік, де малися могутні підсобні підприємства і т.д. І проте, ця робота була виконана порівняно маленьким колективом.

Якби тут привласнювалося звання не тільки доктора технічних наук, а, скажемо Героя Соціалістичної Праці, за це можна було б сміливо голосувати, тому що лише при крайній напрузі сил можна виконати такий величезний обсяг роботи. Щоб люди, далекі від обчислювальної техніки, могли собі це уявити, можна сказати, що одних креслень більше по вазі, ніж важить сама машина. Це колосальний обсяг роботи. З цього матеріалу можна було б викроїти ще не одну докторську і кандидатську дисертації.

І я думаю, що висловлю загальну думку, якщо на закінчення скажу: поза всяким сумнівом, така робота, як ця, величезна по своєму народногосподарському значенню, важлива і дуже глибока по своєму науковому рівню і разом з тим вимагала, дійсно, колосальних зусиль і напруги, заслуговує самої високої оцінки у всіх відносинах, зокрема - присудження її автору і керівнику ученого ступеня доктора технічних наук."

Випередили час

Через кілька місяців після захисту (але ВАК ще не закінчив розгляд моєї справи), коли здавалося взаємини, що склалися в перші роки роботи з Віктором Михайловичем відновилися, він раптом запропонував висунути колектив співробітників інституту, що брали участь у створенні "Дніпро", на Ленінську премію (В.М.Глушков, Б.М.Малиновський, Г.О.Михайлов, Н.Н.Павлов, А.Г.Кухарчук, Ф.Н.Зиков, І.Д.Войтович та ін.). Г.О.Михайлов, Н.Н.Павлов і я сказали Вікторові Михайловичу, що представляти роботу по "Дніпру" до премії передчасно, треба узагальнити досвід застосування машини. (До того ж на Ленінську премію з ініціативи академіка А.О.Дородніцина був висунутий цикл робіт з теорії цифрових автоматів В.М.Глушкова, і ми вважали, що дві премії від інституту не пройдуть.) Але він категорично заперечив, навіть розсердився.

- Я вважав Вас друзями, - сказав він. - Але якщо Ви проти моєї пропозиції, то я буду для Вас тільки директором!

Коли матеріали по премії були нами підготовлені, Віктор Михайлович додав до них записку на адресу Комітету з Ленінських премій, відзначивши, що він висувається по двох роботах, але вважає, що його внесок у теорію цифрових автоматів більш суттєвий, тому просить зняти свою кандидатуру з числа претендентів на другу премію. Під час обговорення на Комітеті академік А.О.Дородніцин, щоб підтримати В.М.Глушкова, послався на записку і підкреслив, що він висувався по двох роботах.

Ленінська премія була присуджена тільки В.М.Глушкову (1964 рік). Ми поздоровили Віктора Михайловича з високою нагородою. У свою чергу, розраховували, що через рік накопичений досвід використання "Дніпро" на різних підприємствах і успішний серійний випуск машини, дозволить повторити подання роботи на Ленінську премію. Для цього до складу колективу розроблювачів були включені співробітники Київського заводу обчислювальних і управляючих машин, що брали участь в освоєнні серійного випуску і модернізації машини. Віктора Михайловича в списку претендентів на премію, природно, не було, але він підтримав повторне висування роботи.

Публікація в "Известиях" списку робіт, представлених до премії, у тому числі нашої, вселила надію, але радуватися було рано.

На лихо, Комітет з Ленінських премій направив матеріали по УМШП "Дніпро" на рецензію фахівцю з аналогових обчислювальних машин, затятому супротивнику цифрової техніки (зараз він живе в США, прізвища називати не буду, справа минула).

Одержавши "розгромний" відгук, Комітет відхилив роботу і цього разу. Років через вісім-десять після цих подій М.В.Келдиш, що очолював Комітет з Ленінських премій у 60-і роки, сказав В.М.Глушкову:

- Тоді ми не зрозуміли значення проробленої Вашим інститутом роботи. Ви випередили час.4

Думаю, що М.В.Келдиш був правий. Створена пізніше в Ленінграді управляюча машина "УМ-1 НХ" одержала Державну премію, хоча її параметри і коло застосувань були вужче, ніж для УМШП "Дніпро".

В наступні роки мною був виконаний цілий ряд інших наукових досліджень, що мали велике практичне значення. У їх числі були і такі, що принесли нагороди - ордена і премії. І все-таки самим дорогим для мене залишається "героїчний період нашого розвитку"5. Пам'ять про ці роки збережеться на довго і не тільки в мене. Первісток управляючих машин УМШП "Дніпро" навічно став експонатом Державного політехнічного музею в Москві.

Георгій Євгенович Пухов

У 1959 році колектив Обчислювального центру поповнився відділом математичного моделювання. Його керівником став талановитий 43-х літній учений професор Георгій Євгенович Пухов. Раніше він працював (з 1957 р.) завідувачем кафедрою теоретичної і загальної електротехніки Київського інституту цивільної авіації6. Він залишився на цій посаді, ставши завідувачем кафедрою за сумісництвом. Г.Є.Пухов зумів зібрати у відділ своїх кращих учнів - колишніх студентів і співробітників кафедри і розгорнув великі і глибокі дослідження в області аналогової і квазіаналогової техніки в Інституті кібернетики АН УРСР. Усього через рік відділ розробив спеціалізовану машину "ЭМСС-7" для розрахунку різних будівельних конструкцій, потім машину "ЭМСС-7М", потім "ЭМСС-8" ("Альфа"). Пізніше були створені машини: "Итератор" для рішення систем лінійних диференціальних рівнянь з лінійними граничними умовами; "Аркус" - для рішення лінійних і нелінійних диференціальних рівнянь з лінійними і нелінійними крайовими умовами; "Оптимум-2" для рішення транспортної задачі лінійного програмування; "Асор-1" для рішення задач сіткового планування; "УСМ-1" для рішення диференціальних рівнянь у частинних похідних еліптичного і параболічного типу.

Усі машини, розроблені у відділі Г.Є.Пухова, випускалися малими серіями на заводах України.

Посильну допомогу в розвитку робіт відділу Г.Є.Пухова робив я. Зробив це за підказкою В.М.Глушкова.

- Як мій заступник з наукової роботи - сказав він, - Ви зобов'язані однаково уважно ставитися до кожного відділу. Але я просив би Вас особливо подбати про відділ Георгія Євгеновича. Нехай навіть на шкоду іншим відділам.

У 1961 році Г.Є.Пухова обрали членом-кореспондентом АН УРСР. У 1966 році Георгій Євгенович був призначений першим заступником директора Інституту кібернетики АН УРСР. У цей час з ініціативи В.М.Глушкова численні відділи інституту були згруповані в чотири відділення - теоретичної й економічної кібернетики, кібернетичної техніки, технічної кібернетики, медичної і біологічної кібернетики, а також обчислювальний центр. Відділення мали велику самостійність. Ними керували провідні вчені: Г.Є.Пухов, А.І.Кухтенко, А.А.Бакаєв, М.М.Амосов. Це дозволяло В.М.Глушкову майже не втручатися в роботу відділень, приділяючи основний час на рішення дуже важливих задач по зв'язку інституту з керівними органами країни, підключенню інституту до постанов уряду, що забезпечувало подальший розвиток матеріальної, науково-технічної і кадрової бази інституту.

Г.Є.Пухову було доручено керівництво відділенням кібернетичної техніки інституту. Мене, завідувача відділом управляючих машин, він призначив своїм заступником по відділенню (неофіційно) і дав доручення координувати роботу відділів: мого - відділу управляючих машин, відділу арифметичних і запам'ятовуючих пристроїв обчислювальних машин (Г.О.Михайлова), відділів теорії цифрових обчислювальних машин (З.Л.Рабіновича), фізичних і технологічних основ ЕОМ (В.П.Деркача), перетворювачів форми інформації (А.І.Кондалєва), передачі інформації (A.M.Лучука), теорії і розрахунку електромагнітних пристроїв (О.В.Тозоні), медичної кібернетичної техніки (Л.С.Алєєва).

Коли Г.Є.Пухов був призначений заступником директора з наукової роботи, В.М.Глушков, практично, цілком переклав на його плечі керівництво відділенням кібернетичної техніки і керівництво підрозділом СКБ інституту, що забезпечував конструкторськими роботами відділ математичного моделювання.

У 1969 році Г.Є.Пухов висунув мою кандидатуру в члени-кореспонденти АН УРСР. Коли готувалися документи на моє обрання, я був у відрядженні в Чехословаччині, і всю чималу роботу по їхньому оформленню Г.Є.Пухов узяв на себе. Напередодні виборів відбувся неприємний інцидент, який стосувався мене. Карташов, співробітник Київського інституту інженерів цивільної авіації (КІІЦА), що працював раніше в Інституті кібернетики, і його дружина, співробітниця нашого інституту, поїхавши в туристичну поїздку (круїз по Середземному морю), залишилися у Франції, попросивши політичний притулок. Для нашого інституту (з огляду, що йшли 60-і роки) це стало справжньою НП. Дирекція стала шукати винуватих і знайшли - секретар парткому інституту І.В.Сергієнко (підписав характеристику для поїздки), Б.М.Малиновський (був керівником по кандидатській дисертації) і колишній секретар парткому інституту, А.Є.Степанов, що поставив свій підпис на характеристиці Карташова при його переході на роботу в КІІЦА. У райкомі партії всім трьом записали суворі догани з занесенням в особисті справи. Рикошетом "справа Карташова" відгукнулося і на Г.Є.Пухові і В.М.Глушкові, але обмежилося словесним розглядом. Довели до відома і президента Академії Б.Є.Патона. Проте, для мене вибори пройшли успішно. Через рік догани були зняті.

Між "цифровиками" і "аналоговиками" йшло негласне (але добре!) змагання. Пік успіхів колективу відділу Г.Є.Пухова випав на 60-і роки. Творчий внесок самого Г.Є.Пухова важко переоцінити. Але стрімкий розвиток цифрової техніки привів, практично, до згортання досліджень в області аналогової і квазіаналогової техніки. У 1971 році Г.Є.Пухов разом зі своїм відділом перейшов з Інституту кібернетики в Інститут електродинаміки. Пізніше він створив Інститут проблем моделювання в енергетиці АН УРСР.

Г.Є.Пухов був великим вченим і мав високе почуття власного достоїнства. Ставши першим заступником з наукової частини директора інституту, він, з огляду на рекомендацію Президії (для всіх організацій Академії), наполіг на тому щоб директора інститутів керували лише посильною кількістю наукових тем і не піддавалися спокусі охопити багато чого, причому не стільки за своїм бажанням, а скільки з ініціативи виконавців робіт. Саме в той час у взаєминах В.М.Глушкова і Г.Є.Пухова, пробігла, як говорять, чорна кішка. Причому "нападаючою стороною" став В.М.Глушков. Мені запам'яталася якась нарада в кабінеті В.М.Глушкова. Віктор Михайлович зробив різке, і несправедливе зауваження Георгію Євгеновичу і повторив його. Георгій Євгенович не відповів кривднику, але мені (я сидів поруч з ним) були чутні його слова, вимовлені в півголосу:

- І я це терплю! І я це терплю!

Перехід Г.Є.Пухова В.М.Глушков сприйняв дуже болісно. Дехто активно допомагав йому в цьому. Я переконався сам. Через тиждень-два після несподіваного переходу Г.Є.Пухова разом зі своїм відділом в Інститут електродинаміки, В.М.Глушков викликав мене і запитав:

- Мені говорять. Ви збираєтеся піти до Пухова?

- У мене навіть у думках немає. Я назавжди "прикипів" до свого інституту і нікуди іти не збираюся, - відповів я.

У 1971 році, після переходу Г.Є.Пухова, відділення кібернетичної техніки було перейменовано в сектор, і я став його керівником (на громадських засадах), залишаючись, природно, завідувачем відділом управляючих машин.

Слова сектор і відділення рівнозначні за змістом. Тому я буду використовувати тільки слово відділення.

Відділення кібернетичної техніки

Після переходу Г.Є.Пухова, ставши керівником відділення кібернетичної техніки, я приймав участь в робочих нарадах, які проводив В.М.Глушков, пов'язаних з вирішенням поточних задач, що виникають перед інститутом, уважно вислуховував його виступи на загальних зборах, учених радах інституту, і крім того, досить регулярно зустрічався з ним і повідомляв йому про основні результати роботи відділення.

Коментарів із приводу наших досліджень у нього, як правило, не виникало. Пояснення цьому я знаходжу в тому, що Віктор Михайлович зорієнтував свій відділ цифрових автоматів7 на тісне співробітництво з СКБ інституту і всіляко сприяв зміцненню останнього, поставивши метою силами СКБ забезпечити розробку і проектування засобів обчислювальної техніки. Завдяки великій допомозі швидко зростаючого колективу СКБ, це удалося зробити. З'явилися ЕОМ для інженерних розрахунків ("Промінь", "МИР-1", "МИР-2", "МИР-3"), цілий ряд бортових ЕОМ, спеціалізованих і програмувальних клавішних ЕОМ, нарешті, вінець творчості Віктора Михайловича - дві високопродуктивних макроконвеєрних системи (завершених уже без нього).

Допомога СКБ нашому відділенню була явно недостатня, через що ми були змушені орієнтуватися на спільні роботи з галузевими СКБ, що, до речі, істотно прискорювало і допомагало розвитку робіт. Вийшло як по прислів'ю - немає худа без добра! Відділення одержало можливість швидко передавати свої розробки для промислового випуску і використання, зокрема організаціями Міністерства електронної промисловості, Міністерства промисловості засобів зв'язку СРСР, організаціями АН УРСР. Це дозволило відділенню першим в Україні освоїти засоби цифрової техніки ІV покоління і здійснити їхнє великомасштабне використання в промисловій галузі засобів зв'язку, в АН УРСР та ін.

Я намагався всіма силами забезпечити цілеспрямовану й ефективну роботу відділення. Раз на місяць проводив засідання вченої ради, час від часу скликав наради завідувачів відділами. Регулярно працювали наукові семінари у відділах.

У 1965 р. у відділенні був один доктор наук, у 1975 - п'ять, у 1984 р. - уже п'ятнадцять докторів і 40 кандидатів наук. Відділення включало 10 відділів (Войтовича, Тозоні, Єгипко, Забари, Коваля, Лучука, Малиновського, Палагіна, Тарасова, Яковлева), а також три лабораторії (Л.Б.Малиновського, Парханової, Семотюка). У них працювали п'ятсот співробітників. У 1986 р. у відділенні успішно пройшла конференція по нових поколіннях ЕОМ (ІV і V покоління). На жаль, у 90-і роки відбулися великі негативні зміни. У відділенні вдвічі зменшилася кількість співробітників, було скасовано ряд відділів. Скоротилася наукова тематика. Лише зараз - з початку 2000 р. - почалися істотні позитивні зміни.

Не приховую, що будучи завідувачем відділом управляючих машин я приділяв колективу мого відділу дуже багато уваги. І він став самим могутнім за складом кадрів, а головне, за результатами роботи. Згодом створені у відділі лабораторії переросли у відділи по ряду напрямків досліджень, розпочатих у відділі. Завідувачами відділів стали В.М.Єгипко, О.В.Палагін, Ю.С.Яковлев, що раніше керували лабораторіями.

Термін "кібернетична техніка" (КТ), затвердився в 1978 році. У "Енциклопедії кібернетики", виданій в 1976 р., цей термін ще не згадувався. На відміну від обчислювальної техніки (ОТ), КТ розглядалася мною в основному як важливий напрямок у науці і техніці, зв'язаний з задачею створення технічних засобів для побудови управляючих, вимірювальних, контролюючих, автоматичних і автоматизованих систем і приладів з використанням ЕОМ. Технічна кібернетика, що передувала КТ, була спрямована не на створення технічних засобів, а на розробку теорії систем керування, тобто стала подальшим розвитком наукових основ автоматичного керування.

Виникненню КТ послужили створення і численні застосування УМШП "Дніпро". Надалі відділення кібернетичної техніки стало займатися розробкою не тільки управляючих обчислювальних машин і спеціалізованих обчислювальних пристроїв, але і засобів передачі інформації, засобів спілкування оператора із системами керування, а також питаннями їхнього застосування для керування різними процесами, автоматизації складних експериментів і вимірювальних приладів.

Поява КТ була об'єктивно обумовлена швидко зростаючими потребами в засобах автоматизації, прагненням мати ефективні, максимально дешеві, надійні, зручні в експлуатації технічні засоби для побудови автоматичних і автоматизованих систем у різних областях народного господарства, науки і техніки, у військовій справі, у приладобудуванні, що вирішує задачі, дуже далекі від тих, котрі вирішуються звичайною ОТ в обчислювальних центрах чи за допомогою персональних та інших обчислювальних засобів. Основою КТ, породженої в надрах ОТ, стали також автоматика, телемеханіка, автоматичне керування, вимірювальна техніка (ВТ) - на їхній базі КТ знайшла самостійність.

Рушійної силою розвитку ОТ стала зростаюча потреба в обчисленнях (найрізноманітніших) у науці і техніці. Звідси й удосконалення засобів ОТ пішло по лінії створення могутніх універсальних ЕОМ, ЕОМ для інженерно-технічних розрахунків, термінальних ЕОМ для обчислювальних систем колективного користування, а також по лінії розвитку ОТ для індивідуального користування інженерами, студентами, школярами, адміністраторами й ін. Основні вимоги до засобів ОТ - це більш висока продуктивність, зручність в обслуговуванні як великих колективів-споживачів ОТ, так і окремих користувачів, простота спілкування людини з машиною. ОТ, як відомо, створюється для використання її людиною в якості могутнього обчислювального інструмента і засобу автоматизації інтелектуальної діяльності.

Рушійної силою розвитку КТ стало прагнення автоматизувати різні технологічні і вимірювальні процеси, оперативне керування виробництвом, керування енергетичними, транспортними й іншими об'єктами, у тому числі в сфері озброєння й у космосі (процеси розпізнавання і т.д.) з метою виключення людини з області контролю і керування цими процесами. У таких застосуваннях виконання обчислень є лише тільки частиною загального комплексу інформаційних процесів, що підлягають автоматизації. Не дивлячись на те, що ЕОМ виконують роль центральної інтелектуальної частини систем, але вже не є єдиним засобом для їхньої побудови. Для цього потрібні також засоби автоматичного обміну інформацією між об'єктами й ЕОМ, передачі інформації (як цифрової, так і аналогової) на відстань, відображення ходу процесу оператору, втручання оператора в процеси й ін. Таким чином, склад засобів КТ виявився значно ширше, ніж засобів власне ОТ. Для деяких застосувань частка засобів ОТ узагалі незначна в порівнянні з великим обсягом іншої апаратури такої, наприклад, як засоби зв'язку з об'єктом.

Крім усього, до обчислювальних засобів, що входять до складу засобів КТ, виникли свої, особливі вимоги. Висока швидкість виконання обчислювальних операцій у ряді випадків перестала бути основним критерієм їхньої якості. Якщо він і задається, то, як правило, доповнюється цілим рядом інших вимог по оперативності обробки, вартості, розмірам апаратури, надійності й ін. З'явилися особливі вимоги до організації обчислювального процесу. Головними стали вимога обробки інформації в реальному масштабі часу, циклічне повторення тих самих програм, тільки з різними початковими умовами, орієнтація обчислювальних засобів на визначені класи обчислень та ін. Можливі випадки, що вимагають надвисокої швидкості обчислень для визначених груп застосувань і т.д. Обчислювальні засоби в кібернетичних системах часто було потрібно розосередити, виходячи зі специфіки процесу, що автоматизується, при цьому виникла необхідність у побудові розподілених ієрархічних, однорідних, кільцевих та інших обчислювальних структур. Крім алгоритмічної універсальності (у визначених межах, обумовлених класами застосувань), від обчислювальних засобів, що входять до складу КТ, потрібна була системна універсальність (у рамках намічених застосувань), що внесло свої особливості в принципи її побудови (модульність, інтерфейси для підключення пристроїв зв'язку з об'єктом (ПЗО) та ін.).

Математичне забезпечення засобів КТ, також має визначені особливості (стандартні програми і мови, орієнтовані на області застосувань, надійні програми, підготовка програм на універсальних ЕОМ, схемна реалізація програм, усічена операційна система й ін.).

Детальна хроніка результатів досліджень, виконаних в колишній лабораторії С.О.Лебедєва в 1952-1956 рр., в технічних відділах ОЦ АН УРСР в 1957-1961 рр. і в відділенні кібернетичної техніки в 1962-1992 роках, прізвища основних авторів виконаних робіт, назви організацій, де ці результати використовувалися, а також відповідні публікації про них, подано в Додатку 2.


1Видавництво художньої літератури "Дніпро". -К., 1976.
2Директор Інституту математики АН УРСР Б.В.Гнєденко.
3В Політехнічному музеї в Москві експонується центральна стійка лебедєвської "БЭСМ". Декілька електронних ламп, опорів та конденсаторів, які зберігаються в Фонді історії та розвитку комп'ютерної науки і техніки при Київському будинку вчених НАН України - все, що залишилось від першої в Україні і в континентальній Європі "МЭСМ".
4Про цю розмову мені розповів сам В.М.Глушков.
5Слова В.М.Глушкова, див. мою книгу "История вычислительной техники в лицах". - К. 1995 р. С. 120.
6Зараз Національний авіаційний університет (НАУ)
7Відділ входив у відділення теоретичної і економічної кібернетики

Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."
К: Горобец, 2005. -336с: 200 іл. ISBN 966-8508-04-1

© Б.Н.Малиновский, 2005
Переклад з росiйської Тамара Малашок